Історичний розкол американських перегонів з відкритими колесами (1996–2008)
За 40 днів до гонки НАСКАР в Дейтоні, відволічемось на іншу американську серію - Indycar - та згадаємо епізод в історії, від якого ця серія досі не оклигала.
Загальновживаний термін "Indy car racing" ("Індікар") має глибоке історичне коріння, яке сягає 1905 року, і історично використовувався для позначення американських перегонів з відкритими колесами. Хоча термін "Indy car" використовувався для опису автомобілів та серії протягом десятиліть, офіційно як торгова марка він був прийнятий набагато пізніше. Серія, заснована Hulman & Company у 1994 році, спочатку називалася Indy Racing League (IRL). Офіційно торгова марка INDYCAR була прийнята лише 1 січня 2011 року. Таким чином, незважаючи на загальноприйняте використання терміну "індікар" для опису гонок та болідів, технічно, у контексті розколу (1996–2008), серія Тоні Джорджа називалася Indy Racing League (IRL), а її конкурент - Championship Auto Racing Teams (CART), а пізніше Champ Car World Series (CCWS).
Історія американських перегонів з відкритими колесами (Indy car racing) сягає корінням 1905 року, але сучасний конфлікт почався із заснування у 1979 році організації Championship Auto Racing Teams (CART). CART виникла як спроба команд-власників отримати більший контроль над серією, що до того санкціонувалася United States Auto Club (USAC). Під егідою CART спорт переживав період значного успіху, широкої експозиції та популярності, особливо протягом 1980-х і 1990-х років, ставши найпопулярнішою серією автоспорту в Сполучених Штатах.
CART активно прагнула до глобальної експансії, збільшуючи кількість міжнародних гонок та залучаючи світових зірок. Кульмінацією цього міжнародного фокусу став 1993 рік, коли чинний чемпіон Формули-1 Найджел Менселл перейшов до серії CART. Цей крок не тільки підвищив престиж серії, але й підкреслив її глобальні амбіції та потенціал зростання, який, на думку колишнього виконавчого директора CART Ендрю Крейга, міг би зробити відкриті колеса "набагато, набагато сильнішими", якби не розкол. Проте, ця високотехнологічна модель, що передбачала постійний розвиток шасі та використання дорогих турбованих двигунів, призводила до вибухового зростання витрат, що створювало внутрішні фінансові напруги.
Ключова суперечність виникла між керівництвом CART та президентом/CEO Indianapolis Motor Speedway (IMS) Тоні Джорджем. Джордж, чия сім'я володіла IMS, був глибоко незадоволений напрямком, в якому розвивалася CART. Його бачення передбачало повернення до традиційних американських цінностей перегонів: зменшення кількості дорожніх та вуличних трас на користь класичних овалів, як-от IMS, та активне сприяння американським пілотам.
Цей конфлікт був не лише ідеологічним, але й глибоко політичним. Джордж відчував, що CART, створена для протидії старому керівному органу (USAC), тепер ігнорує власників найважливішої гонки у світі, обмежуючи вплив IMS. Його відсутність у раді директорів CART посилювала відчуття маргіналізації. Фактичною останньою краплею, яка підштовхнула Джорджа до дії, став інцидент із Джеффом Гордоном. Гордон, зірка, що сходила в американському автоспорті, не зміг отримати навіть відповіді від команд CART і натомість перейшов до NASCAR. Ця ситуація стала доказом того, що CART втратила зв'язок з американськими талантами та пріоритетами, що Джордж використав для легітимізації своєї нової, орієнтованої на "коріння" серії.
Для реалізації свого бачення у 1994 році компанія Hulman & Company, що володіла Indianapolis Motor Speedway, заснувала Indy Racing League (IRL). Нова серія розпочала змагання у 1996 році, позиціонуючи себе як більш економічна та безпечна альтернатива дорогому і технологічно складному CART. Заявлялося, що IRL зосередиться виключно на гонках на високошвидкісних овалах, відповідаючи візії Джорджа.
Ключовим політичним маневром, який зробив розкол незворотним, стало введення правила "25/8 Rule" напередодні Індіанаполіса-500 1996 року. Згідно з цим правилом, 25 місць на стартовій решітці гарантувалися регулярним учасникам серії IRL, незалежно від їхнього кваліфікаційного часу. Решта вісім позицій були "вільними", і бампінг (витіснення) міг відбуватися лише серед цих восьми учасників, а також між тими, хто не потрапив до топ-25.
Механізм цього правила мав чітке політичне призначення. IRL на той момент була технічно значно слабшою, ніж CART. Якщо б високотехнологічним, фінансово потужним командам CART дозволили брати участь без обмежень, вони б, ймовірно, домінували у кваліфікації та зайняли більшість стартових місць, дискредитувавши нову лігу. Правило "25/8" діяло як стратегічний щит, розроблений для забезпечення наявності достатньої кількості учасників IRL та запобігання повному домінуванню конкурента.
Власники команд CART розцінили правило 25/8 як спробу політичного маніпулювання, спрямовану на підрив їхньої репутації та фінансів. У відповідь вони прийняли колективне рішення повністю бойкотувати Інді-500 1996 року.
Для того, щоб утримати спонсорів, які були фінансово зацікавлені у гонках у традиційний травневий уїк-енд, CART створила альтернативний захід - перегони US 500 на овалі Мічиган Спідвей, що проводилися у той самий день, що й Інді-500. Хоча бойкот був демонстрацією сили CART, він, за іронією долі, гарантував виживання IRL. Таким чином, політичний маневр Джорджа успішно змусив CART обирати між приниженням і повною відсутністю, і вибір на користь відсутності залишив Джорджу монополію на найважливіший актив автоспорту.
Після політичного розколу боротьба перейшла у технічну та комерційну площину, де дві серії пропонували кардинально різні філософії гоночного продукту.
CART продовжувала робити ставку на технологічну досконалість та міжнародний престиж. Серія використовувала високотехнологічні турбовані двигуни V8 об'ємом 2.65 л, а також складні шасі від Lola та Reynard, які були оптимізовані для змагань на дорожніх і вуличних трасах. CART утримувала еліту світових виробників: Honda, Mercedes-Benz, Тойота та Ford/Cosworth. Ці виробники активно конкурували, демонструючи високий інженерний рівень. Наприклад, у 1997 році чемпіонат виробників CART виграв Mercedes-Benz, а в наступні роки домінували Honda та Тойота. Це забезпечувало CART гоночний продукт, який, на думку багатьох, був швидшим та більш престижним у світі, приваблюючи таких зірок, як Хуан Пабло Монтойя.
IRL, навпаки, сфокусувалася на фінансовій доступності та безпеці. Були затверджені стабільні технічні специфікації, що забезпечували стабільні умови для постачальників, а також знижували витрати порівняно з CART. Рання IRL використовувала атмосферні двигуни, виготовлені, зокрема, Oldsmobile та Шевроле.
Важливим кроком для легітимізації IRL став акцент на інноваційних заходах безпеки. Технічний регламент IRL включав обов’язкове використання передньої зони деформації, посиленої перегородки для захисту ніг пілота, енергопоглинаючих підвісок та так званого «підгузника» під двигуном, призначеного для уловлювання рідин та сміття у разі вибуху. Ці ініціативи дозволили IRL стверджувати, що вона є прогресивною серією, яка ставить безпеку вище за технологічну гонку, і допомогли виправдати несумісність регламентів.
Критичний момент у війні настав на початку 2000-х років, коли виробники, усвідомивши, що Indianapolis 500 залишається найважливішою рекламною платформою, почали масово покидати CART. Стратегії корпоративних гігантів були продиктовані не спортивною якістю CART, а комерційною цінністю гарантованої участі в Інді-500.
Honda та Тойота, які були ключовими конкурентами CART, оголосили про повний перехід до IRL. У 2002 році Тойота виграла чемпіонат виробників CART, але вже наступного року вона змагалася в IRL і виграла чемпіонат виробників там. Цей вихід став смертельним фінансовим ударом, оскільки він різко збільшив витрати для команд CART, яким довелося покладатися на меншу кількість постачальників (як-от Ford/Cosworth) і які втратили велике корпоративне фінансування.
Перехід виробників супроводжувався масовим відходом провідних стаєнь CART. Починаючи з 2001 року, коли команди CART почали повертатися на Інді-500, такі потужні організації, як Penske Racing, Chip Ganassi Racing та Rahal Letterman Racing, перейшли до IRL. Ці команди принесли з собою висококваліфікованих пілотів, інженерні ресурси та, що найважливіше, стабільні спонсорські контракти. Втрата цих ключових активів остаточно підірвала конкурентну глибину та привабливість CART.
Хоча IRL мала кращу платформу завдяки контролю над IMS, а CART мала кращий гоночний продукт у перші роки після розколу, розділення виявилося руйнівним для обох сторін. Однак CART, не маючи критичного активу, виявилася фінансово неспроможною.
Розділення серій призвело до критичної фрагментації аудиторії. Телевізійні рейтинги CART почали стрімко падати після 1999 року. У 2000 році CART втрачала в середньому 440,000 глядачів за гонку порівняно з попереднім роком.
Символом занепаду стала ситуація у 2003 році, в останній рік CART, коли навіть найпрестижніші події серії не могли привернути національну телевізійну увагу. Гран-прі Лонг-Біч зібрав близько 95,000 глядачів на трасі, але його загальнонаціональна телевізійна аудиторія становила лише 69,000 домогосподарств. Це свідчило про те, що відкриті колеса повністю втратили свою привабливість на національному телебаченні.
Неспроможність утримати виробників та спонсорів, а також постійні фінансові невдачі призвели до того, що акції CART, які у 1999 році досягали $35.63, різко обвалилися. У грудні 2003 року Championship Auto Racing Teams офіційно подала заяву про захист від банкрутства.
Активи CART були придбані консорціумом, відомим як Open Wheel Racing Series (OWRS), на чолі з власниками команд Джеральдом Форсайтом, Кевіном Калковховеном та Полом Джентілоцці. У 2004 році серія була перейменована на Champ Car World Series (CCWS). Нова організація успадкувала історію CART, але функціонувала як її «оболонка» з обмеженими фінансовими можливостями. Через нестачу коштів CCWS була змушена заморозити розвиток шасі, продовжуючи використовувати боліди Lola специфікації 2002 року до 2006 року. Хоча нове шасі Panoz DP01 було представлене у 2007 році та отримало схвальні відгуки, фінансові проблеми CCWS залишалися критичними. Розкол перетворився у війну на виснаження.
Протягом свого короткого існування CCWS постійно боролася за виживання, перебуваючи на апараті життєзабезпечення. Серія регулярно мала проблеми із залученням достатньої кількості учасників, часто намагаючись набрати лише 17 автомобілів на стартове поле. Відсутність довіри до майбутнього CCWS була підтверджена у 2005 році, коли чемпіон серії підтримки Champ Car Atlantics відмовився від свого призу в 2 мільйони євро, щоб перейти до Indy Pro Series (молодша серія IRL), шукаючи більшої стабільності. У 2007 році фінансовий стан CCWS погіршився після відходу важливих спонсорів, Bridgestone та Ford Motor Company.
Початкова ідеологія Тоні Джорджа про виключний фокус на овалах виявилася комерційно неспроможною у довгостроковій перспективі. З 2005 року IRL почала змінювати свою бізнес-модель, включаючи тимчасові вуличні траси та постійні дорожні траси у свій календар. Ця стратегія, яку критики назвали "CART-Lite", була прямою спробою залучити команди, спонсорів та вболівальників, які цінували змішаний формат CART.
Це свідчить про те, що IRL, хоча і виграла війну за контроль над IMS, проте була змушена асимілювати стратегію та географію свого ворога, щоб залишатися життєздатною. Таким чином, IRL виграла війну завдяки своїй гегемонії над головним активом, але відмовилася від своєї початкової ідеології. Незважаючи на цю адаптацію, фінансова стабільність IRL до возз'єднання значною мірою залежала від щорічних вливань Джорджа для забезпечення 33 болідів на стартовій решітці Інді-500.
Продовження фінансових труднощів призвело до того, що Champ Car World Series знову подала на банкрутство перед запланованим сезоном 2008 року. Зближення стало неминучим.
22 лютого 2008 року власники Champ Car (Кевін Калковховен та Джеральд Форсайт) та засновник IRL Тоні Джордж підписали угоду про злиття серій, яке набуло чинності негайно для сезону 2008 року. Цей довготривалий конфлікт, який тривав понад десять років, завершився інтеграцією активів CART та CCWS у Indy Racing League, яка згодом була перейменована на IndyCar Series.
Злиття було оголошено лише за п'ять тижнів до старту сезону 2008 року на Homestead-Miami Speedway, що спричинило значні логістичні проблеми. Для команд Champ Car, які переходили в об'єднану серію, процес підготовки був надзвичайно складним, оскільки вони отримували нове обладнання Dallara/IRL, з яким ніколи не працювали, лише за кілька днів до першої гонки.
Крім того, команди-біженці Champ Car та їхні пілоти, які спеціалізувалися на дорожніх трасах, мали мало або зовсім не мали досвіду гонок на високошвидкісних овалах. Вілл Пауер, висхідна зірка CCWS, описав цей період як "найскладніший рік" у його кар'єрі, оскільки йому довелося швидко опановувати нове шасі та овальний досвід. Незважаючи на хаос, спричинений стислими термінами, завдяки об'єднаним зусиллям команд та ліги, на стартовій решітці першої об'єднаної гонки було представлено 25 автомобілів.
Колишній виконавчий директор CART Ендрю Крейг зазначав, що конфлікт між IRL та CART "майже знищив перегони Indy car". Найбільш значущим довгостроковим наслідком стало те, що ця "холодна війна" дозволила NASCAR піднятися до домінуючого положення, ставши найпопулярнішою серією автоспорту у США. Навіть через 25 років після початку розколу IndyCar все ще відновлюється і залишається далекою другою серією після NASCAR за популярністю та телевізійними рейтингами.
Проте, якість гонок та інженерії залишалася на високому рівні. Хоча багато що змінилося комерційно, якість гонок, пілотів та команд в об'єднаній серії залишається такою ж високою, як і в середині 90-х років. З часу возз'єднання у 2008 році відбулися подальші значні структурні зміни. У листопаді 2019 року IndyCar та Indianapolis Motor Speedway були придбані Роджером Пенске та Penske Entertainment. Це придбання забезпечило серії централізоване управління, високу фінансову стабільність та стратегічну спрямованість під керівництвом однієї з найвпливовіших фігур в історії автоспорту. Зараз IndyCar вважається здоровою та добре позиціонованою для подальшого зростання, користуючись повагою у світовому автоспорті завдяки високому рівню конкуренції.
P.S. в 2001 році гонка CART на овалі в Техасі була відмінена бо "автомобілі були занадто швидкі"...
Ось онборди гонщиків з кваліфікації (відео не прискорене)
