Європейські овальні траси

Протягом останнього століття розвиток автомобільного спорту в Європі та Північній Америці йшов принципово різними шляхами. У той час як у Сполучених Штатах домінуючою формою стали перегони на овальних трасах, що сягають корінням кінних іподромів, Європа зосередилася на дорожніх трасах, які повторюють природний ландшафт або використовують покинуті аеродроми. Проте твердження, що Європа позбавлена овальних автодромів, є історичною та технічною помилкою. На континенті існує ціла плеяда споруд - від монументальних бетонних віражів початку ХХ століття до надсучасних випробувальних центрів - які були спроектовані за принципами американських суперспідвеїв для досягнення екстремальних швидкостей.

Овальна траса в європейському розумінні завжди була чимось більшим, ніж просто замкненим колом. Це був інженерний маніфест, спроба подолати фізичні обмеження звичайних доріг. Основною відмінністю таких трас є наявність бенкінгу - поперечного нахилу полотна у віражах, який дозволяє автомобілям проходити повороти без значного зниження швидкості, використовуючи горизонтальну компоненту сили реакції опори для компенсації відцентрової сили.

Першим у світі спеціально побудованим автодромом з нахиленими віражами став британський Бруклендс (Brooklands), відкритий у 1907 році в графстві Суррей. Його створення було відповіддю на суворі обмеження швидкості на дорогах загального користування, які гальмували розвиток британської автопромисловості. Г’ю Локк-Кінг, засновник треку, залучив полковника Капеля Голдена для проектування споруди, яка б дозволяла підтримувати швидкість понад 100 миль на годину.

Бруклендс являв собою величезний овал довжиною 2,767 милі (4,45 км) з двома масивними віражами - Byfleet та Members’ Banking. Останній мав висоту близько 9 метрів і кут нахилу до 30 градусів. Будівництво велося силами 2000 робітників, які вручну закладали бетонне покриття товщиною 6 дюймів, оскільки асфальтування таких крутих схилів у той час було технічно неможливим.

Технічні характеристики Бруклендса (1907–1939)

Бруклендс став місцем встановлення перших світових рекордів витривалості. У 1907 році Селвін Едж проїхав тут 24 години поспіль, подолавши 1581 милю із середньою швидкістю 65,9 миль на годину. Проте бетонна поверхня з часом почала просідати через нерівномірне ущільнення ґрунту, що перетворило трасу на надзвичайно небезпечний «хвилястий» трек, де автомобілі часто відривалися від землі на нерівностях. Після початку Другої світової війни траса була закрита і частково зруйнована для потреб авіаційної промисловості (завод Vickers).

У 1920-х роках ідея високошвидкісних овалів поширилася континентом. У 1922 році в Італії відкрився Autodromo Nazionale di Monza, який у своєму першому варіанті включав 4,5-кілометровий овал. Проте найбільш радикальним втіленням концепції став іспанський Autòdrom de Sitges-Terramar, зведений у 1923 році поблизу Барселони.

Сітжес-Террамар був спроектований архітектором Жауме Местресом як двокілометровий овал з безпрецедентним бенкінгом у 66 градусів. Це був «іподром швидкості», де нахил віражів був настільки крутим, що на низьких швидкостях автомобілі ризикували просто сповзти вниз. Незважаючи на те, що будівництво було завершено за рекордні 300 днів, фінансові проблеми призвели до того, що після інавгураційного Гран-прі Іспанії 1923 року траса майже не використовувалася для міжнародних змагань.

Монца ж пройшла через масштабну реконструкцію в 1955 році, коли було побудовано новий високошвидкісний овал з бетонним покриттям та прогресивним бенкінгом, що досягав 38,69 градуса. Ця споруда була призначена для того, щоб повернути Монці статус найшвидшої траси світу, дозволяючи розвивати швидкості понад 280 км/год. Проте екстремальні навантаження на підвіску та шини, викликані вертикальною компонентою відцентрової сили на бенкінгу, зробили овал об’єктом постійної критики з боку пілотів Формули-1.

Порівняння історичних високошвидкісних віражів

Німеччина запропонувала свій погляд на овальну архітектуру, створивши траси, які стали легендами через свою екстремальну небезпеку. AVUS (Automobil-Verkehrs- und Übungsstraße) у Берліні, відкритий у 1921 році, спочатку складався з двох 9-кілометрових прямих, з’єднаних двома розворотами. У 1937 році північний віраж (Nordkurve) був перебудований у крутий бенкінг (43°), викладений цеглою. Через відсутність захисних бар’єрів на вершині віражу, траса отримала прізвисько «Стіна смерті», оскільки найменша помилка призводила до вильоту автомобіля за межі треку з великої висоти.

Іншим унікальним об’єктом був Гренцландринг (Grenzlandring), розташований поблизу Вегберга. Побудований таємно перед Другою світовою війною як бетонна кільцева дорога для перекидання військ до «Західного валу», він мав довжину 9 км і форму майже ідеального овалу. Після війни він став найшвидшою трасою Європи, де Тоні Ульмен у 1951 році встановив рекорд середньої швидкості кола для автомобілів - 212 км/год на абсолютно плоскому покритті (без бенкінгу). Трагедія 1952 року, коли Гельмут Нідермайр вилетів у натовп глядачів, вбивши 13 осіб, поклала край гонкам на цій «швидкісній пастці».

Наприкінці 1990-х років у Європі виникла ініціатива відродити формат суперспідвеїв для залучення американських серій CART (Champ Car) та NASCAR. Це призвело до будівництва двох сучасних об’єктів у Великій Британії та Німеччині.

Рокінгем, розташований у Нортгемптонширі, став першим овальним треком Британії з часів Бруклендса. Побудований на місці колишнього залізорудного кар’єру Deene, автодром відкрився у 2001 році. Основною конфігурацією був 1,479-мильний (2,38 км) овал американського типу з чотирма віражами та максимальним бенкінгом 7,9 градуса.

Траса була спроектована спеціально для проведення етапів Champ Car. Дебютна гонка Rockingham 500 у 2001 році стала драматичною: через пористий асфальт і високий рівень ґрунтових вод на поверхню почала просочуватися вода, що зробило трасу надзвичайно слизькою навіть за відсутності дощу. Після титанічних зусиль з осушення треку реактивними сушарками, гонка таки відбулася, і Гіл де Ферран переміг Кенні Брека на останньому колі. Незважаючи на встановлення рекорду швидкості Тоні Канааном (215,397 миль/год), фінансові труднощі та низька відвідуваність призвели до того, що овал перестав використовуватися для великих серій вже після 2002 року. У 2018 році Рокінгем було продано під логістичний центр для зберігання автомобілів.

Лаузіцринг (Lausitzring), відкритий у 2000 році, став найбільш амбітним проектом сучасності. Він включає 2-мильний (3,256 км) три-овал з нахилом віражів до 5,7 градуса. На відміну від Рокінгема, Лаузіцринг з самого початку був інтегрований у великий комплекс, що включав дорожні траси та випробувальний овал довжиною 5,8 км.

Тут двічі проводилися гонки CART - «German 500». Саме на цьому овалі у 2001 році відбулася страшна аварія Алессандро Дзанарді, яка назавжди змінила сприйняття безпеки на європейських суперспідвеях. Сьогодні овал Лаузіцрингу використовується переважно як випробувальний полігон компанії DEKRA, хоча дорожня траса залишається активною для серії DTM.

Порівняння сучасних суперспідвеїв Європи

Якщо суперспідвеї в Європі переживають занепад, то сегмент коротких овалів залишається живим завдяки NASCAR Whelen Euro Series та культурі сток-карів у Великій Британії та Нідерландах.

Нідерландський Raceway Venray є найбільш автентичним прикладом «буллрингу» (bullring) американського стилю в Європі. Він складається з півмильного (805 метрів) зовнішнього овалу з прогресивним бенкінгом до 25 градусів та внутрішнього чвертьмильного овалу. Траса була спеціально спроектована для того, щоб відтворити досвід Брістоля або Мартінсвілля.

Венрай довгий час був єдиним місцем проведення «NASCAR Oval GP» у європейському календарі. Швидкості тут перевищують 200 км/год, а нахил віражів дозволяє вести боротьбу «пліч-о-пліч» у двох рядах. Проте у 2025–2026 роках траса стикнулася з проблемами міжнародної омологації FIA, що призвело до скасування етапів NASCAR Euro Series на цей період.

Велика Британія має розгалужену мережу коротких овалів довжиною від 300 до 400 метрів. Hednesford Hills Raceway у Стаффордширі вважається найшвидшим чвертьмильним овалом у Європі завдяки крутим бетонним віражам, побудованим у чаші колишнього резервуара. Тут проводяться гонки серій BriSCA F1 та F2, які є британським аналогом модифікованих сток-карів.

Інші активні овали Британії включають:

Aldershot Raceway: 350-метровий асфальтовий овал.

Arlington Stadium: бетонний овал довжиною 350 ярдів з бенкінгом.

Ipswich (Foxhall Health): 382-метровий асфальтовий овал, один із найбільших у системі Spedeworth.

Французький досвід у Турі (Tours Speedway) показав, що овал можна створити навіть на звичайній парковці виставкового центру. Це був тимчасовий 600-метровий овал з мобільними віражами, на яких NASCAR Euro Series успішно виступала з 2012 по 2018 роки. Саме тут Бен Кеннеді, онук засновника NASCAR Білла Франса, виграв першу в історії офіційну овальну гонку NASCAR у Європі.

Сьогодні будівництво нових овалів у Європі майже не пов’язане з чистим спортом. Основний фокус змістився на розвиток технологій автономного водіння та тестування силових агрегатів на стабільно високих швидкостях.

В Угорщині поблизу Залаегерсега завершується будівництво унікального об’єкта - ZalaZONE High-Speed Oval. Ця траса довжиною 4,5 км має параболічні віражі з неймовірним нахилом у 47 градусів. Для будівництва віражів використовувався спеціальний асфальтоукладач SMB Strabag Max Bögl - одна з двох таких машин у світі. Очікується, що навесні 2025 року траса буде повністю введена в експлуатацію, дозволяючи проводити аеродинамічні та ресурсні випробування на швидкостях до 250 км/год.

Фінський проект KymiRing, хоча і є переважно дорожньою трасою, включає елементи «ровалу» (road oval). Після періоду банкрутства у 2022 році, у 2024 році об’єкт придбав угорський консорціум TRP Hungary з наміром перетворити його на провідний розважальний та випробувальний центр Північної Європи. Траса має найдовшу в Європі пряму (1,1 км), що наближає її до характеристик суперспідвеїв у плані охолодження та навантаження на двигун.

Чому європейські овали, незважаючи на величезні інвестиції, часто перетворюються на «білих слонів»?

По-перше, кліматичні умови. Овальні гонки на високих швидкостях (IndyCar, NASCAR) неможливі під час дощу через ризик аквапланування на бенкінгу. У дощовій Європі це створює величезні проблеми з плануванням телевізійних трансляцій. Інцидент у Рокінгемі 2001 року з «плачучим асфальтом» є класичним прикладом.

По-друге, безпека. На відміну від дорожніх трас, де є зони вильоту, овали зазвичай оточені бетонними стінами . Європейські овали часто будувалися за старішими стандартами, що робило будь-яку аварію потенційно фатальною.

По-третє, економіка. Вартість утримання 2-мильного суперспідвею значно перевищує доходи від однієї-двох великих гонок на рік. Це призвело до того, що Лаузіцринг та Мірамас (колишній овал у Франції, тепер полігон BMW) перейшли у власність випробувальних гігантів.

Майбутнє овальних автотреків у Європі лежить у площині вузької спеціалізації. Ми спостерігаємо чіткий поділ: великі суперспідвеї остаточно стають частиною промислової індустрії (R&D центри), тоді як короткі овали продовжують виконувати роль демократичних спортивних арен для любителів жорсткого автоспорту. Водночас, NASCAR Euro Series продовжує шукати баланс між дорожніми трасами та овалами, плануючи повернення до витоків за наявності відповідної інфраструктури. Хоча Європа ніколи не стане «країною лівих поворотів» у масштабах США, її овальна архітектура є невід’ємною частиною глобальної історії швидкості, яка продовжує розвиватися в нових, часто несподіваних формах.