Пройшов війну, але загинув у 33 на трасі: історія унікального авантюриста з українським корінням
Період американських відкритих коліс після Другої світової війни був унікальною епохою в історії автоспорту. У ньому домінувала Асоціація автомобілістів Америки (AAA), де основну роль грали жорстокі, високошвидкісні спринтерські автомобілі та міджет-боліди.
Ці серії слугували основним джерелом кадрів для елітного Національного чемпіонату, кульмінацією якого була найпрестижніша гонка в Північній Америці – «Індіанаполіс 500». Він офіційно входив до розкладу чемпіонату світу «Формули-1». Це дозволяє історично класифікувати американських гонщиків, які змагалися в Індіанаполісі, як учасників Гран-прі, незважаючи на те, що вони ніколи не залишали Сполучених Штатів.
У цьому контексті Майкл Назарук, уродженець Ньюарка, штат Нью-Джерсі, посідає особливе місце. Він мав підтверджене українське походження, що підкреслює його історичне значення як, імовірно, першого українця, який змагався і набирав очки у заліку пілотів «Ф-1». Легендарне прізвисько – «Залізний Майк» – було не маркетинговим ходом, а прямим наслідком служби в Корпусі морської піхоти під час війни та абсолютно безстрашного стилю водіння.
Майкл Назарук народився 2 жовтня 1921 року. Родина походила з України, батьками були Алек Назарук та Мері Лепак. Це підтверджує його статус як вихідця з українсько-американської громади. Згідно з записами, він був двомовним.
Перед тим як повністю зануритися в автоспорт, Назарук жив на Лонг-Айленді – оселився у Норт-Беллморі з дружиною та двома дітьми. Спершу працював кур'єром у флориста, а згодом – зварювальником на підприємстві Grumman Aircraft.
Ключовим елементом, що визначив його характер і стиль водіння, була служба в армії. Назарук служив морським піхотинцем США, отримавши бойовий досвід, який вважався суворим навіть для того часу. Він брав участь у ключових операціях Тихоокеанського театру, включаючи кампанії на Гуадалканалі, Бугенвілі, Гуамі та Іво Джимі.
Війна глибоко вплинула на світогляд Назарука. Відомо, що під час бойових дій він дав собі обіцянку: якщо виживе, то обов'язково стане гонщиком. Повернувшись до США у віці 24 років після пережитих подій, він сприймав ризик по-іншому.
Досвід виживання в екстремальних бойових умовах призвів до формування безмежного, ненаситного апетиту до адреналіну. Виникло психологічне переконання: якщо пережив глобальну війну, то «що, заради всього святого, могло його вбити?». Ця кардинальна зміна дала змогу показати безстрашний стиль водіння, який гоночні аналітики пізніше порівнювали з тотальною безстрашністю таких пілотів, як Айртон Сенна.
Виник образ «найжорсткішого сучого сина» за кермом. Майк використовував свій імідж для психологічного тиску на суперників, дивлячись їм в очі крижаним поглядом і попереджаючи: «Не ставай між Назаруком і картатим прапором – тобі не сподобається те, що станеться!».
Після війни Назарук знайшов свій шлях у світ автоспорту поблизу дому, на Лонг-Айленді, на трасі Freeport Stadium. Він швидко став зіркою «Золотої Ери мініатюрних перегонів» (Midget Racing). У 1947 році виграв місцеві чемпіонати на трасах Стейтен-Айленда та Рейнбека. Його домінування на шорт-треках було підтверджене понад двадцятьма перемогами на трасі Міддлтаун, Нью-Йорк, і, найголовніше, здобуттям титулу Чемпіона ARDC Midget у 1949 році.
Коли популярність міджет-перегонів почала згасати, Назарук, слідом за колегою Біллом Шиндлером, перейшов до змагань «Великих автомобілів» (Big Car Racing) під егідою AAA. Результати були миттєвими: у перших шести стартах він здобув три перемоги, два других місця та одне третє. Загалом протягом п'яти років (1950–1954) Назарук здобув дев'ятнадцять перемог у головних змаганнях AAA Big Car і шість разів фінішував у топ-5 загального заліку.
Проте більшість перемог Майка припала на регіональні змагання спринтерських автомобілів, а не на офіційний Національний чемпіонат AAA (Champ Car). Лише одна з перемог була зарахована: Rex Mays Classic 1952 року на Виставковому майданчику штату Вісконсін у Мілвокі.
Цей контраст – 19 перемог у Big Car проти 1 перемоги в Champ Car (у 36 стартах ) – доводить, що його фішкою були високоагресивні змагання на шорт-треках, де майстерність водія переважала над інженерною складністю, необхідною для довгих заїздів Національного чемпіонату.
Життя Назарука в гонках було нерозривно пов'язане з фінансовим голодом. «Я не можу сидіти на місці, мені потрібні гроші!» – постійна відповідь на питання про шалену активність. Його стратегія, за словами механіка Клінта Бронера, полягала в тому, щоб «заробити якомога більше грошей на перегонах за короткий час, а потім кинути». Такий підхід пояснює готовність до надмірного ризику, оскільки Майк розглядав гонки як короткострокову, високоризиковану фінансову інвестицію.
Його здатність відновлюватися була легендарною. Назарук часто потрапляв в аварії через суперагресивний стиль водіння, але при цьому жодного разу не пропустив гонку через травму.
Найбільш разючий випадок стався у 1953 році в Міннесоті, де його викинуло з боліда і протягнуло по трасі.
Коли в лікарні перев'язали рани та сказали тиждень відновлюватись, Майк вигукнув: «О ні, я так не можу!». Він підвівся на ноги та обережно вийшов за двері. Викликав таксі до траси, звідки самотужки повернувся до сезонної резиденції в Індіанаполісі, подолавши 600 миль.
Прибувши туди у вівторок вранці (перегони відбулися в понеділок), він ледве встиг подрімати та переодягнутися, а потім вирушив до Цинциннаті, що за дві години їзди, на 100-колову гонку міджетів у середу. Ту гонку Назарук виграв, а потім вирушив у п'ятигодинну поїздку до Детройта в четвер, де фінішував третім у 50-коловій гонці.
Потім день відпочинку перед 500-мильною поїздкою туди й назад до Дюкуїна та парою 100-мильних перегонів по ґрунтовій трасі там протягом вихідних, де знову виграв на міджеті та кваліфікувався з поул-позиції для гонки Champ Car... Так закріпилась репутація незламного «Залізного Майка».
Кульмінацією кар'єри став перший вихід на старт «Індіанаполіс 500» у 1951 році, що стало першою гонкою Національного чемпіонату. Він керував автомобілем Kurtis/Offy №83 Jim Robbins Special. Кваліфікувавшись на сьомому місці, фінішував на вражаючому другому місці.
Цей дебют приніс найбільший одноразовий дохід – 21 362 долари. Незважаючи на подіум, Майк був незадоволений, оскільки швидко наздоганяв лідера і вважав, що йому просто не вистачило дистанції для перемоги.
Завдяки включенню «Інді 500» до чемпіонату світу (WDC), Назарук автоматично став учасником міжнародних змагань. Він взяв участь у трьох гонках WDC за свою кар'єру: 1951, 1953 та 1954 років.
Друге місце у 1951 році принесло йому 6 очок WDC. У 1954 році, керуючи №73 McNamara Special (Kurtis Kraft 500C/Offenhauser), Назарук показав ще один сильний результат, фінішувавши на п'ятому місці – останні 2 очки WDC.
У статистичному контексті Назарук продемонстрував надзвичайну ефективність. Він набирав очки у двох із трьох своїх стартів – 66,7% результативних фінішів. Його середній показник 2,67 очка за гонку є одним із найвищих серед американських пілотів того періоду, які змагалися лише на Індіанаполісі.
Коли Майк з'являвся на найвищому рівні, його майстерність та агресивний підхід забезпечували максимальний результат, що безпосередньо корелювало з фінансовою необхідністю перетворювати ризик на винагороду.
Після остаточного розриву з Лі Елкінсом наприкінці 1954 року Назарук перейшов до команди Теда Ніквіста, зосередившись на спринтерських гонках на Сході. Його повернення на ґрунтові «бул-ринги» було посилене включенням Ленгхорн Спідвею до розкладу AAA.
Ленгхорн був ідеальною трасою для його стилю. У жовтні 1954 року Майк встановив рекорд, вигравши 25-мильну гонку на швидкості 105 миль/год – на той час найшвидша ґрунтова гонка в історії. 20 березня 1955 року Назарук виграв Східний Свіпстейк AAA на Ленгхорні, хоча ця гонка була відзначена численними аваріями, включаючи загибель його друга Ларрі Крокета.
Менш ніж через два місяці, 1 травня 1955 року, Майк Назарук знову вийшов на старт на Ленгхорні. В цей день він був значно ослаблений грипом та медикаментами. Коли його запитали, навіщо виходити на старт в такому стані, Майк залишився вірний собі: «Ай, мені потрібні гроші».
Той старт став фатальним. Назарук, ведучи спринтерську гонку з великим відривом, зробив рух, який призвів до втрати контролю. Свідок Девід Белл повідомив, що Назарук «потягнувся, щоб витерти окуляри, і швидкий Offy вирвався з-під його контролю». Автомобіль вдарився об стіну, відскочив на трасу, а потім пробив огорожу і почав перекидатися.
Назарук загинув миттєво, його викинуло із боліда на відстань 150 ярдів. Йому було 33 роки.
Смерть Назарука є гірким підтвердженням небезпеки гонок того часу та саморуйнівної природи його власного стилю. Непереможність та звичка ігнорувати фізичні обмеження були його перевагою, а тепер обернулися проти.
Легендарна стійкість дала збій у момент, коли вона була найнеобхідніша, доводячи, що навіть «Залізному Майку» потрібен був відпочинок. Іронію долі влучно підсумував механік Матт Андерсон: «Я ніколи не думав, що існує гоночний автомобіль, здатний його вбити».
Трагічна смерть Майка Назарука 1 травня 1955 року обірвала плани щодо створення першої повністю української команди для участі в найпрестижнішій гонці автомобілів з відкритими колесами — «Індіанаполіс 500».
Цю ініціативу підтримував друг Майка – Вальтер Голинський, який планував виставити автомобіль під назвою «Голинський Спешл» на перегони 1956 року. Назарук мав стати пілотом цієї машини.
План створення цієї «української команди» (all-Ukrainian team) свідчить про глибоке коріння української діаспори та її прагнення до самоідентифікації навіть у висококонкурентному автоспорті США 1950-х років. Однак через загибель Назарука проєкт не було реалізовано.
Брати Голинські створювали та рекламували Midget, Sprint Cars, Super Modified та Indy Cars, а також шоу-кари, такі як «Flame», «Hawaiian», «Black Jack Special», «Jomar SSR1 Scimitar» Формули 2, що брав участь у Формулі Intercontinental, та «Scimitar Hot Rod» 1961 р.
Майкл «Залізний Майк» Назарук залишив величезний слід в американському автоспорті, незважаючи на коротку кар'єру, обірвану трагедією. 19 перемог у AAA Big ar, титул чемпіона ARDC 1949 року, і, перш за все, видатні результати на «Індіанаполіс 500» закріпили його місце серед гоночної еліти.
Назарук, американець українського походження, який набрав 8 очок у заліку пілотів «Формули-1», встановив важливий, хоча й часто забутий зв'язок між українською діаспорою та найвищим рівнем міжнародного автоспорту.
