Тай Гіббс здобуває перемогу у вікенді НАСКАР в Айові
Спекотного літнього дня 7 серпня 2026 року автодром у Ньютоні довжиною 0.875 милі зустрів учасників об'єднаного заїзду серії ARCA Menards сухим покриттям та високою температурою асфальту. Шістнадцятирічний Трістан Маккі на автомобілі Шевроле під номером 77 команди Pinnacle Racing Group здобув поул-позицію з результатом 23.383 секунди та середньою швидкістю 134.713 миль/год, випередивши Карсона Брауна на Шевроле під номером 28. Стартова стратегія команд повністю будувалася навколо налаштувань аеродинамічної притискної сили та вибору висоти кліренсу, адже розігріте покриття спричиняло суттєву пробуксовку задніх коліс під час прискорення на виході з поворотів. Більшість інженерів обрали максимальні кути атаки антикрила для забезпечення стабільності задньої осі, розуміючи, що чисте повітря на поул-позиції дасть вирішальну перевагу в контролі темпу. Заїзд JR&CO 150 офіційно розпочався 8 серпня о 00:00 за київським часом.
З перших метрів дистанції Трістан Маккі впевнено зберіг лідерство, однак уже на другому колі розворот Каденс Девенпорт спровокував появу першого жовтого прапора. На наступному рестарті Айзек Кітцміллер отримав штраф за передчасне прискорення до зеленого прапора, а на п'ятнадцятому колі заїзд знову зупинили через розворот Бена Петерсона. У цей же час Макс Рівс стрімко проривався крізь пелетон із задніх позицій, піднявшись на третю сходинку. На тридцять третьому колі Маккі втратив темп під час обгону колових машин, чим скористався Карсон Браун, пройшовши його по внутрішній траєкторії та очоливши гонку. Перший плановий технічний жовтий прапор був вивішений суддями на п'ятдесят першому колі для перевірки зносу гуми.
Після рестарту на п'ятдесят сьомому колі Карсон Браун припустився помилки та допустив пробуксовку коліс, що дозволило Трістану Маккі миттєво повернути собі першу позицію. У середній групі розгорталися гострі тактичні дуелі, де рішення деяких команд залишитися на трасі на старих шинах призвело до стрімкого падіння швидкості. На шістдесят четвертому колі Бред Сміт втратив контроль над машиною, а на сімдесят дев'ятому колі повторний розворот Сміта спровокував зіткнення, у яке потрапили Ізабелла Робусто та Джейд Аведісіан. Другий плановий технічний жовтий прапор зупинив перегони на сто першому колі, коли до фінішу залишалося 50 кіл.
Заключний сегмент відзначався наростанням напруги серед пілотів чільної п'ятірки, де кожен рестарт супроводжувався жорстким контактним проходженням поворотів. За 16 кіл до завершення дистанції Джейсон Кітцміллер під час боротьби за п'яту позицію втратив керованість і важко врізався у зовнішній бар'єр у другому повороті. Судді були змушені показати жовтий прапор, що повністю ліквідувало комфортний відрив лідера та сформувало хаотичні умови перед вирішальною розв'язкою.
Вирішальний рестарт відбувся за 8 кіл до фінішу, коли Трістан Маккі бездоганно зреагував на зелене світло та заблокував внутрішню траєкторію. Карсон Браун спробував використати пізнє гальмування у першому повороті, але брак чистого повітря та надмірне ковзання задньої осі не дозволили йому зробити обгін. Маккі чітко контролював апекс у кожному повороті та перетнув фінішну лінію першим, здобувши перемогу з маржею у 0.950 секунди над Брауном, а Джейк Боллман посів третє місце.
Після фінішу переможець заїзду Трістан Маккі зазначив: "Мені трохи перехопило подих, адже на треку була справжня спека. Це була чудова гонка, хоча прорив крізь колові машини по верхній траєкторії вимагав граничної концентрації, і саме через трафік я раніше поступився першим місцем автомобілю під номером 28. Все вирішили вдалі рестарти та чисте повітря, а моя машина від Pinnacle Racing Group та Spire Motorsports працювала як ракета". Його головний суперник Карсон Браун підкреслив: "Це був мій перший досвід виступів на треку в Айові, і мені дуже сподобалася ця конфігурація. Наш Шевроле чудово поводився на довгих серіях кіл, але на рестартах мені бракувало розгону, що й завадило поборотися за перемогу наприкінці заїзду".
Гонка серії NASCAR O'Reilly Auto Parts Series під назвою Hy-Vee PERKS 250 відбулася 8 серпня 2026 року на автодромі Iowa Speedway як двадцять третій етап сезону. У кваліфікаційній сесії свою першу поул-позицію в кар'єрі за 423 старти здобув Раян Сіг на автомобілі Шевроле під номером 39 команди RSS Racing, показавши час 23.966 секунди та швидкість 131.436 миль/год. Поруч із ним на першій лінії стартував Рос Честейн на Шевроле під номером 9.
Перший сегмент гонки пройшов під повним контролем Раяна Сіга, який виграв його та лідирував загалом 65 кіл. Вже на тридцять п'ятому колі чинний чемпіон серії Джессі Лав на Шевроле під номером 2 зазнав проблем із трансмісією, втратив 59 кіл у гаражі на ремонт і фінішував лише на тридцять п'ятому місці. У другому сегменті ініціативу перехопив лідер загального заліку Джастін Аллгаєр на Шевроле під номером 7 команди JR Motorsports, який виграв цей сегмент і лідирував найбільшу кількість кіл у гонці, а саме 83 кола.
Фінальна частина заїзду перетворилася на драматичний поєдинок із подвійним овертаймом. За 50 кіл до кінця основного часу лідерство захопив Рос Честейн, однак розворот Джеба Бертона на двохсот сорок п'ятому колі викликав одинадцятий жовтий прапор і перевів гонку в овертайм. Під час рестарту в першому овертаймі сталася масова аварія: машина Брента Крюса втратила стабільність, зачепила Раяна Сіга та спровокувала зіткнення з Джастіном Аллгаєром, що повторило рекорд треку за кількістю жовтих прапорів, адже це був уже дванадцятий жовтий прапор.
Під час вирішального другого овертайму Карсон Квапіл на Шевроле під номером 1 команди JR Motorsports вдало прийняв рестарт і очолив заїзд протягом останніх 9 кіл ззагальних 260 кіл дистанції. Квапіл утримав першу позицію під натиском свого партнера по команді Раджі Карута та перетнув фінішну лінію з перевагою в 0.343 секунди. Для Карсона Квапіла це була друга перемога поспіль у серії, тоді як Раджа Карут посів друге місце, здобувши свій найкращий результат у кар'єрі, а Вільям Саволіч, Рос Честейн та Шедон Крід замкнули чільну п'ятірку.
Головна подія гоночного вікенду Кубка НАСКАР Iowa Corn 350 Powered by Ethanol розпочалася 9 серпня 2026 року о 22:30 за київським часом за спекотної та сухої погоди. Поул-позицію здобув Раян Блейні на автомобілі Форд під номером 12 із результатом 23.474 секунди, а поруч із ним на першій лінії стартував Кайл Ларсон на Шевроле під номером 5. Інженери команд підготували короткотрековий технічний пакет із підвищеним рівнем притискної сили, що вимагало особливої уваги до налаштувань підвіски для захисту правого комплекту шин від надмірного термічного зносу. З огляду на високу щільність результатів у кваліфікації, ключовою стартовою стратегією став вибір ефективної позиції на піт-лейн та забезпечення максимального аеродинамічного відриву на початкових колах.
Після старту гонки о 22:30 за київським часом Раян Блейні одразу втримав перше місце, заблокувавши траєкторію для Кайла Ларсона. Вже на початкових колах заїзд утратив двох сильних пілотів, оскільки Тайлер Реддік на Тойота під номером 45 та Ерік Джонс на Тойота під номером 43 зазнали аварій і оформили достроковий DNF. Раян Блейні, Карсон Хосевар на Шевроле під номером 77 та Джой Лоґано на Форд під номером 22 утримували високий темп, демонструючи відмінне проходження поворотів. Упродовж планового технічного жовтого прапора керівники команд коригували рівень притиску та тиск у шинах. Перший сегмент упевнено виграв Раян Блейні, випередивши Джой Лоґано та Кайла Ларсона.
Другий сегмент пройшов у формі інтенсивного тактичного протистояння, де команди Joe Gibbs Racing та Team Penske коригували тактику піт-стопів. Крістофер Белл на Тойота під номером 20, Джой Лоґано та Денні Хемлін на Тойота під номером 11 регулярно змінювали один одного на чільних позиціях завдяки різній швидкості обслуговування механіками. На сто дев'яносто четвертому колі через проблеми з двигуном зійшов Алекс Боумен на Шевроле під номером 48. Переможцем другого сегменту став Крістофер Белл, за яким лінію фінішу перетнули Джой Лоґано, Рос Честейн та Тай Гіббс на Тойота під номером 54.
У фінальному сегменті напруга зросла до максимуму, коли серія жовтих прапорів змусила інженерів перераховувати вікна заправки пального. За 60 кіл до фінішу більшість лідерів, включаючи Крістофера Белла, заїхали на піт-стоп для заміни чотирьох коліс. Проте шеф команди Тая Гіббса, Тайлер Аллен, зробив сміливу ставку і наказав замінити тільки два правих колеса. Це дозволило Гіббсу випередити Белла на виїзді з піт-лейн, а після піт-стопу Роса Честейна на триста тридцятому колі Гіббс перехопив лідерство.
На останніх 20 колах Крістофер Белл на чотирьох свіжих шинах розпочав агресивну атаку на Тая Гіббса, який захищав позицію на двох нових колесах. Белл скоротив відставання до мінімуму та кілька разів намагався пройти суперника по внутрішній траєкторії у третьому повороті. Гіббс точечно закривав апекси, використовував аеродинамічний драфт від колових машин та зберігав високу швидкість на виході на фінішну пряму. На лінії фінішу Тай Гіббс втримав перевагу в 0.253 секунди над Беллом, здобувши свою другу перемогу в кар'єрі Кубка НАСКАР, а Раян Блейні фінішував третім.
Переможець заїзду Тай Гіббс підсумував свій успіх наступними словами: "Я повністю довірився рішенню свого шефа команди і віддав усі сили за кермом. Зважаючи на наше поточне становище в заліку, це був абсолютно виправданий крок, і автомобіль відмінно тримав траєкторію навіть на двох свіжих шинах". Його шеф команди Тайлер Аллен підкреслив: "Після тренувальних заїздів ми бачили, що ліві шини майже не зношуються, тому заміна двох правих коліс була єдиним реальним шансом випередити Белла на піт-лейн". Другий призер Крістофер Белл зазначив: "Наш автомобіль показував чудовий темп на чотирьох свіжих шинах, але Тай бездоганно захищав внутрішню лінію, і мені просто не вистачило дистанції для завершення обгону".
Гоночний вікенд в Айові суттєво переформатував турнірну таблицю Chase напередодні завершення регулярного сезону. Тріумф Тая Гіббса підняв його на другу позицію в заліку регулярного чемпіонату з 820 балами, де він поступається лише своєму партнеру по команді Денні Хемліну, який набрав 923 очки. Водночас Раян Блейні із 813 балами закріпився на третій сходинці, підтвердивши високу конкурентоспроможність технічної бази Форд. Для таких пілотів, як Тайлер Реддік та Ерік Джонс, дострокові сходи в Айові стали серйозним ударом, що змусить їх діяти з максимальним ризиком на наступних етапах.
